• Рік: 1970
• Країна: УРСР
• У ролях:
• Режисер: Олександр Муратов
• Сценарій:

Закінчивши консерваторію, молода піаністка Наталія Королюк, планує одружитися з науковим співробітником харківського інституту Дмитром. Проте одного дня дівчина закохується в іншого - старшого випускника консерватор, який давно покинув Україну, оселився в Москвi та намагається там зробити кар'єру успішного музиканта. Переїхавши до нього Наталія, вiдкриває для себе зовсім інше життя-богемне, сповнене пафосу, лестощів, блату та постійної боротьби за місце під сонцем. Так приходить розчарування в своєму виборі та питання, як тепер повернути все назад.

"Чи вмієте ви жити?" - друга самостійна режисерська робота Олександра Муратова, який до того зняв низку фільмів в співавторстві з іншими режисерами, в тому числі зі своєю дружиною Кірою Муратовою («Наш чесний хліб», 1964) та Миколою Рашесвим («Маленький шкільний оркестр», 1980).

Сценарій до фiльму Муратов написав разом зі своїм батьком Ігорем, відомим поетом, який свого часу мешкав в легендарному харківського будинку «Слово». А значна частина стрiчки символічно відбувається саме в Харкові, показуючи його вулиці та знакові місця.

Водночас надихаючись iталiйським неореалiзмом та французькою новою хвилею Муратов зафiльмував нетипову для СРСР мелодраму, яка легше вписується в традиції тогочасного західноєвропейського кіно, нiж кіно радянського. В фiльмi зустрiчасмо і величезну увагу до стосункiв мiж чоловіком та жінкою, і дослiдження до міського побуту та простору, і теми самотності та беззмістовностi життя. Але найбiльше - незвичну для тогочасного радянського кіно вишуканість та естетизацiю, простору кадру, портрети людей на екрані. Нарешті - традиційну для муратiвського кінематографу боротьбу мiж романтизмом та прагматизмом.

Подивившись "Чи вмієте ви жити?" Сергiй Параджанов, начебто, захоплено назвав його прикладом мiського поетичного кіно. В той же час радянськi цензори угледіли в стрічці "буржуазнi" мотиви та абстрактний реалізм. Як наслідок, фiльм було тиражовано лише на трьох копіях і він фактично не побачив свого глядача, залишаючись й донині одним з прихованих шедеврів українського кіно.